Ніжність

Мить, коли малятко засинає у тебе біля грудей. Ти відчуваєш його дихання, відчуваєш як дитятко плавно переходить до все глибшого і глибшого сну, вдихаєш його запах. Запах своєї дитинки, запах свого скарбу. Запах, який переносить тебе десь далеко до мрій. Ручка, яка тягнеться, яка шукає твого пальчика, щоб схопитися, щоб відчути мамину присутність, мамине тепло. Ти тримаєш його ручку, а дитя засинає. Крихітну таку ручку...

Пригадую, що коли мені в родзалі принесли замотане дитя в ковдрочці, з заплющеними очками, в шапочці в полосочку, яке кричало, вимагало, щоб його повернули назад в теплий животик – я розгубилася. Ні, в цю мить материнський інстинкт ще не включився, цей інстинкт у той момент розгубився і зрозумів, що прийшов час його дії. Але в цю мить я не відчувала ні безмежного щастя ні безмежної любові...  Любов прийшла згодом. Любов прийшла, коли пройшло переживання і наступила ніч, коли я залишилася з дитям наодинці. Пригадую я захотіла побачити його пальчики, які ж ці маленькі його пальчики, які ці ручки, які я собі уявляла попередні 9 місяців...  Я полізла розмотувати дитинку, я захотіла з нею познайомитися.

Пригадую, що тиждень, коли ми забрали синочка додому видався в липні дощовий і ми ще не гуляли із ним, хотіли дочекатись сонечка. Андрійко спав по 2 годинки, бувало просинався, кликав маму, гамцяв і гамцяючи засинав далі. він набирався сил, а ми з чоловіком збирали думки докупи. В ці декілька днів ми навіть дивились фільми. Згадується момент, коли дитя заснуло в спальні, я його погодувала, вклала і пішла в вітальню до чоловіка, ми включили фільм і затихли, розуміючи, що життя змінилося, що за стіною в другій кімнаті спить Він, третій член сім’ї – хтось, про кого зараз всі думки, хто вкрав моє серце. Материнське серце. Тепер серце спить збоку, гамцяє цицю і солодко зітхає.

Люблю тишу. Люблю бути із сином наодинці. Люблю створювати комфорт навколо нього. Напевно це інстинкти. Люблю сідати збоку і дивитись як він спить. Здається, що весь світ живе своїм шумним неспокійним життям десь далеко на іншій планеті... а ми з сином двоє в нашому маленькому світі миру і любові на планеті Маленького Принца...

Люблю як він сміється. Перша його посмішка була в пологовому вночі. Він засміявся до мене і я зрозуміла його послання: «Привіт, мамусю, це я, це я той самий, що стукав до тебе із животика... мамо, я тебе люблю»... Зараз я його смішу, щоб почути цей щирий-щирий на всю кімнату регіт, щоб побачити ці очі...

Очі, якими на мене ще не дивився ні один чоловік. Очі щирі, закохані і дитячі. Очі мого сина. Очі сина, який колись виросте, буде любити дівчину, буде мріяти і жити по-своєму, буде окремо від мене. Але це буде колись, а зараз він спить поруч і я слухаю як він дихає...